Детальніше про сою

Соя, Glycine max (L.) Merr., є видом з роду Glycine. Це швидкозростаюча однорічна трав’яниста рослина висотою до 2 м і стрижневим коренем, який може розростатися до 2 м в глибину. На коренях утворюються бульбочки при інокуляції азотфіксуючими бактеріями Bradyrhizobium japonicum.

Сою культивують понад 3500 років. Вона походить із Китаю і в даний час є найважливішим джерелом високобілкових кормів для худоби, які використовуються в Європі. Більшість сої, яка використовується в Європі, імпортується, а в 2019 році в Європі її було вироблено близько десяти мільйонів тонн. Середня врожайність становить в середньому 2,3 т/га, але може сягати понад 5 т/га у кращих регіонах Європи. Соєві боби багаті на білок (близько 40%) та олію (близько 20%). Вони високо цінуються через поєднання білка та олії та через високу поживну якість білка. Для годування тварин соєві боби зазвичай переробляють/обробляють, щоб підвищити засвоюваність і зменшити деякі антипоживні фактори. Вони також використовуються для виробництва харчових продуктів, таких як тофу, темпе або соєве молоко. Основною сировиною для інтенсивного тваринництва є соєвий шрот.

Сою можна вирощувати на більшості типів ґрунту, але вона надає перевагу теплим, добре дренованим ділянкам. Дика соя відноситься до рослин короткого дня. Довгі або подовжені дні перешкоджають початку цвітіння у більшості сортів. Чутливість до довжини дня різна для різних сортів і є найважливішою ознакою, що визначає придатність сорту для конкретного місця посіву та дати висіву. Висівають сою зазвичай у березні та квітні, коли температура ґрунту сягає приблизно + 9 °C. У більшості європейських регіонів вирощування соя дозріває у вересні або жовтні. Збирання врожаю зернозбиральним комбайном проводять, коли листя опаде, а вологість насіння складає нижче 20 %, а в ідеалі близько 13 %.